Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
Але, что ква! Слушай, приятель, у меня тут рассказик свежий как горячий пирожочек. Вот слушай, и я тебе все покруче расскажу, чем самый реалити-шоу! Так вот, дело было так, я вот как-то решил прикупить шишек марихуаны, да так, чтобы глаза на лоб полезли. Эх, наркоманский прикол был, будь здоров! Короче, я вливался в этот дурдом давно, и знал я, где закладки и где коварные делецы свернуты.
ЛСД-25 и
экстази не жалил, знал толк в этом деле.
Так вот, я схватил своего дружка, Федора, который тоже рэпером был. Так мы два непутевых пацана окунулись в наркотическую историю своей жизни. Смахнули носы, как положено, и принялись ждать, когда реальный накатет нас. На Xbox сели, футбол играли, а время шло, пока мы были в другой реальности.
Таблеточки экстази нам, бро, просто дали зарубиться.
Мефедрон, конечно, дал ощутимые побочки, но мы не слабаки, ведь мы никогда не лоханемся, всегда готовы к экстремальным наркотическим путешествиям.
И вот, где-то в полдень,
шакалы в кепках и джинсах тащатся с пакетом в руке. Они знают, что у нас есть деньги, и готовы их вложить в кайфовые эмоции. Нам под руку толкают ту самую закладку. И мы готовы, братишка, я себя чувствую почти планетарным рэпером сейчас!
Вот так мы истекаем марихуаной, закладками от наркоторговцев, накатываемся на экстази и просто кайфуем полной программой. Игра на Xbox становится настолько захватывающей, что все побочки и недомогания нипочем. Рэперы, хули!
Дайте мне микрофон, я своим флоу заткну всех критиков, и докажу, что наши с Вадиком правила игры другие! Мы настоящие диллеры рифм, а не просто заморыши, задумайтесь, как было бы круто, если наркотики делались кем-то, кто действительно разбирается в том, как влиять на мозги.
Сидим мы, курим шишки, попиваем пиво, играем в футбол на Xbox, а в наших головах все кружится и вихрится. А кстати, не забывай, что я был главным, я рулевой, я капитан этого наркосамолета, и Федора явно забыл перерождаться!
Видишь, как мы выкладываемся на полную! Как мы откупориваем наши мозги и пускаем их в космос, среди звезд и планет. И мы, будь уверен, возвращаемся с них другими, лучшими людьми.
Так что, брат, если ты хочешь взять нашу программу, просто забей на все сомнения, иди за этими запретными плодами, и погрузись в истинное наслаждение. Иначе ни ты, ни я не узнаем, что значит наркотический мир.